«Никополь-Арт»
www.nikopol-art.com.ua/
Великі предмети мистецтва тільки тому й великі, що вони доступні й зрозумілі всім. Л.М.Толстой.
200 приводів для радості.
— Весна разом з розквітаючою природою дарує нам найпрекрасніше свято – 8 березня, — почала свою промову завідуюча відділом Нікопольського краєзнавчого музею Тамара Недавня. – Жінка була і буде вінцем творіння, і, незважаючи на всі складнощі сучасного життя, від природи покликана нести радість, щастя та доброту. «Рук золотих прекрасні творіння» — під такою назвою 6 березня відкрилась у музеї виставка, присвячена Міжнародному жіночому дню.
Експозицію склали понад 200 творчих робіт 40 майстринь Нікополя та Марганця. Різних за віком та фахом, цих жінок об’єднує любов до декоративно-прикладного мистецтва. Їх твори – це піднесений і пишнобарвний світ краси та фантазії, світ натхненних образів – це вишивка, в’язані вироби, флористика, петриківські розписи, композиції-обереги української тематики.
Знайомство з творчістю майстринь Нікопольщини багатьом з вас подарує хвилини радості. На творах майстринь-вишивальниць квітують троянди й тюльпани, ваблять око веселі ромашки.
Тонким художнім смаком позначені вишивки Надії Лихачової, Олександри Гетьман, Анни Панасенко, Христини Волошкіної, Марини Лисенко. Через течію часу дивляться на нас одухотворені лики святих, створені талановитими майстринями: Людмилою Трубіною та Гільдою Коренюк. Прекрасні вироби з бісеру представлені на виставці роботами Ольги Бабич та Наталі Затворної. Елегантні в’язані вироби, що нададуть кожній жінці індивідуальності та неперевершеної краси, — це роботи майстрині Оксани Шип.
Тож, живуть на Нікопольщині жінки красиві, з прекрасною, доброю душею. В кожну їх роботу вкладена велика, копітка праця. Зі святом весни вас, любі жінки! Продовжуйте творити, здійснюйте мрії своїми золотими руками, даруйте людям радість!
Також зі святом усіх присутніх привітали директор музею Олександр Кушнірук, начальник відділу з питань культури, молоді, спорту та туризму Ольга Пастушок, історик-краєзнавець Петро Ганжа та авторка виставки Алла Панасенко. Музичні вітання гостям свята краси подарували Юрій Шаля, Ганна Нечипоренко та Тетяна Ківшева.
На щастя, на долю, в добрий путь.
Прикрасою виставки, на мій погляд, стали рушники. Які з давніх-давен були візиткою, а точніше обличчям оселі. Ніщо, здається, так не характеризує жіночу вправність, охайність та працьовитість, як ці «виморожені» рук отвори. На щастя, на долю, в далеку путь ми беремо їх як найціннішу реліквію, як спомин про рідний край і рідну домівку. Милують зір рушники Олександри Остроухої, Олени Новикової, Єлизавети Довідко та Наталі Будникової, з якою, до речі, нам пощастило поспілкуватися і взяти коротеньке інтерв’ю.
— Наталю, скажіть будь ласка, а чи давно ви займаєтесь декоративно-прикладним мистецтвом?
— Вишиванням рушників та картин я захоплююсь вже близько семи років.
— Чи доводилось вам коли-небудь дарувати рушники? Наприклад, молодим на весіллі чи друзям?
— Так. Ви знаєте, коли моя донька вінчалася минулого року у Києво-Печерській Лаврі, я вишила декілька весільних рушників з церковною атрибутикою. Також довелося і друзям дарувати… Вони сказали, що такий подарунок дуже приємно отримувати, а тим паче від близької людини.
І Сталін, і Ленін, і Христос…
Ще одна майстриня, ветеран Великої Вітчизняної війни, Таїсія Павлівна Золотухіна розповіла нам:
— Я навчилася вишивати ще маленькою – років у 6-7. Від мами та бабусі. Вишивала все, що бачила навколо. Полюбляла церковні мотиви: були в мене зображення і Ісуса Христа, і Божої Матері, і ангелів… У радянські часи доводилося вишивати портрети Сталіна та Леніна. Багато своїх робіт я дарувала друзям, тому до музею потрапили лише 8 моїх робіт. Зокрема, вишитий хрестиком різнобарвний килим. Вдома залишився ще один такий же – на всю стіну. Тільки він моїм нащадкам і залишиться… Та й той старий, пильний і пошарпаний…
У далекій Африці гріє рушник.
Увійшовши до сусідньої зали, ми потрапили до світлиці. Де зберігаються шедеври української культури. Вишивки хрестиком та гладдю, флористика, роботи з бісеру, петриківські розписи тощо… А нам в очі впали дві непримітні вишивки гладдю – яскраві «Анютині оченята», як назвала їх сама авторка Алла Пастушенко.
— Балуватися вишивкою я почала років в 5, — розповідає вона. – За що мені частенько перепадало, бо вишивала не там, де треба. А почала так рано, бо у мене в сім’ї рукодільницями були всі – починаючи від бабусі. А тепер я й сама бабуся – і, звичайно ж, вчу цьому своїх онуків. З вишивками у мене пов’язано кілька цікавих історій.
Ось одна з них: я знаю жінку – їй зараз вже 82 роки, і вона живе в Африці. Так от, коли вона їхала, сказала: «Не даруй мені нічого – подаруй одну з своїх прекрасних вишивок. Вона буде нагадувати мені про Батьківщину». Нещодавно ми подзвонили їй і у неї прохопилося, що вона досі гріє в своїй душі мрію повернутися додому, в Україну, а коли їй особливо важко, то дивиться на мою вишивку і їй здається, що вона торкається рідної землі.
Лялька.
— Ой! А це що? Яка краса!..
Серед усіх цих шедеврів я побачила дивовижну ляльку і з щирою зацікавленістю почала її роздивлятися.
— Подобається? – запитала незнайома жінка.
— Так! Дуже! Ця робота просто дивовижна. Цікаво, як такі ляльки роблять?
— Це лялька-«мотанка», — з веселістю почала жінка, як потім виявилось, автор цього шедевру, Тетяна Геращенко. А зроблена вона по дуже старій традиційній технології. Ще в давнину на кукурудзяний початок намотували невеликий клаптик білої тканини та перев’язували хрестиком. Лялька була дуже легкою для дитини і була для неї своєрідним оберегом із самої колисочки. А моя лялька – вже сучасна інтерпретація. Я одягла її в українське народне дівоче вбрання: бачите, і сорочка, і спідниця-плахта, і фартух, і віночок.
На віночку – традиційна кількість стрічок. Їх 12. Кожен колір має своє місце: посередині – коричневий, потім світло-зелений, темно-зелений, синій, малиновий і, обов’язково, дві останні повинні бути білого кольору, а на них вишиті такі слова: на першій – «сонце», а на другій – «луна». Що означає цілодобове застереження дівчини від нечистої сили.
До речі, кожний з кольорів щось означає. Наприклад, синій – надію, малиновий – дівочу вірність, світло-зелений – добробут в хаті і т.д. Ну, і, нарешті, буси! Вони охороняли душу та серце дівчини, тож були не тільки для краси.
— Ви розповідаєте зі знанням справи! Ви, напевно…
— Так, я автор цієї роботи. А якщо вам насправді цікаво, то я завжди чекаю учнів у школі №3. Приходьте! Навчимо і вас!
Побували у музеї – і ніби торкнулися душі великого українського народу. Його думи, його поезія, його хист, його віковічний дух – в оцих безцінних скарбах. Широкі простори Батьківщини, дух козацької волі, шелест жита, шум гаїв, спів соловейка, щебетання жайворонка, сльози матері, щастя закоханої дівчини…
Ми зробили тільки коротенький пролог. Вам цікаво? Приходьте до музею!
Катерина Ганн. Фото: Олена Футрак.
